Звернення на ім’я по батькові: розглядаємо всі нюанси

admin

Звернення в українському мовному етикеті – слово або словосполучення, яке називає адресата мови і характерне для української мовної культури. Форми звернення багаторазово змінювалися протягом розвитку української історії, оскільки формувалися відповідно до національних традицій свого часу.

Історичний екскурс

Перші рекомендації щодо етикету звернення з’явилися в підручнику «Юності чесне зерцало, або Показання до життєвого обходження», складеному за указом Петра I. Зокрема, там були такі рядки: «У батьків промов перебивати не належить, і нижче перечити … але очікувати, поки вони вимовлять». Також рекомендувалося «батька і матір у великій честі містити», а саме відгукуватися на їх поклик не інакше, як: «Чого зволите, пане батюшка» або «Що мені накажете, пане». Неввічливими вважалися відповіді: «Що, чого треба, чого хочеш».

Також в XVIII столітті, коли зусиллями Петра I в Україні стверджується європейський стиль поведінки, в українській мові з’являється звернення на ви, запозичене з Європи. Спочатку звернення у множині до однієї людини мало інший сенс: ти один стоїш багатьох. Таким чином підкреслювалася особлива ввічливість один до одного.

Крім цього, використовувалися такі формули титулування: офіційним зверненням було «шановний пане», «шановна пані». Так зверталися до незнайомих людей або при сварці чи раптовому охолодженні відносин. Крім того, з таких звернень починалися всі службові документи.

Потім перший склад був відкинутий, і з’явилися слова «добродій», «пані».

У службовому середовищі (цивільної та військової) згідно з «Табеллю про ранги» існували такі правила поводження: від молодшого за чином і званням потрібно звернення до старшого по титулу – від «Вашого благородія» до «Вашого високопревосходительства»; до осіб царської родини – «Ваша високість» і «Ваша величність»; до імператора і його дружині зверталися «Ваша імператорська величність»; великі князі титулувалися «імператорським високістю» (часто слово «імператорська» опускалося). До графам і ясновельможним князям зверталися «Ваше сіятельство» і «Ваша світлість» відповідно.

Вищі по службі зверталися до підлеглих зі словом «пан» з додаванням прізвища або чину. Люди, рівні по титулу, зверталися один до одного без формули титулування (наприклад, «Послухай, князь …»).

Люди нетітуловані і прості люди використовували такі звернення, як пан, пані, добродію, пані. Часто використовувалася, незалежно від чину того, до кого зверталися, форма «Ваше благородіє».

Після революцій чини, звання і титули були скасовані. З того часу в українській мові так і не з’явилося альтернативного єдиного звернення до чоловіка або жінки, на відміну від європейських країн. Звернення «товариш», «громадянин» і «громадянка», спочатку вживалися по відношенню до товаришів по партії, під час і після Великої Вітчизняної війни стали використовуватися як загальноприйняте звертання. Однак після розпаду СРСР звернення «товариш» втратило популярність і зараз практично ніде не використовується (крім української армії).

Сила імені

Той факт, що кожній людині приємно чути своє ім’я, давно помічено психологами і успішно використовується в якості безпрограшного прийому спілкування. Власне ім’я людина чує з самого дитинства і міцно асоціює з ним свою особистість. Воно включає зовнішність, духовні та душевні якості, почуття, емоції, інтелект, здібності, вміння і навички. Звернення на ім’я має на увазі особливу увагу до конкретної персони, вираз поваги, визнання значущості та індивідуальності. Таке ставлення до близької, коханої людини, незнайомцю, випадковому співрозмовнику або діловому партнерові обов’язково знайде позитивний відгук.

Ось чому називати людину на ім’я так важливо:

Ім’я викликає найприємніші асоціації – з дитинством, материнською любов’ю, схваленням, душевним комфортом, теплом;
Чути своє ім’я – це підтвердження значущості, уваги, поваги до власної особистості;
Звернення на ім’я викликає приємні емоції, у відповідь на які виникають позитивні настрій, симпатія, довіра і повага до співрозмовника.

Звернення на ім’я по батькові або просто по імені служить підтвердженням важливості співрозмовника, визнання якостей, достоїнств, можливостей, статусу. Такий хід викликає у нього моральне задоволення, допомагає схилити в вашу сторону. Адже людина, яка змогла оцінити і визнати наші гідності і таланти, сам сприймається як володар важливих позитивних якостей і розуму, притягує і розташовує до себе.

Вибір звернення

При виборі звернення в українському мовному етикеті враховуються такі чинники:

тип ситуації (офіційна, неофіційна, напівофіційна);
ступінь знайомства співрозмовника (незнайомі, малознайомі, добре знайомі);
характеристика мовця (говорить чоловік або жінка, начальник або підлеглий, старший або молодший і т.д.);
характеристика адресата, тобто того, до кого звертаються (до старшого або молодшого, рівного, нижчому або вищестоящому, чоловікові або жінці);
ставлення до співрозмовника (шанобливе, нейтрально-ввічливе, фамільярне).

Як правильно звертатися по імені до співрозмовника

Можна назвати людину по імені чи ні, залежить від того, як він представився. Звернення на ім’я по батькові буде доречним при спілкуванні з людиною, яку ви бачите вперше, старшим за віком, вище за статусом, посади. Якщо співрозмовник не уточнив, як до нього звертатися, то можна самому запитати про це. Якщо ви йдете на співбесіду, готуєтеся до зустрічі з діловими партнерами, новими товаришами по службі або учнями, батьками коханої людини, обов’язково дізнайтеся і запам’ятайте імена людей, з якими будете спілкуватися. Якщо нова людина звертається по імені, то він закладає міцну основу добрих стосунків. Щоб вашому співрозмовнику було приємно чути своє ім’я, необхідно дотримуватися правил вживання цього магічного слова:

Частіше вживайте ім’я людини в розмові з ним. Будь-яке звернення краще почати з згадки імені, це дозволить з перших секунд заволодіти увагою співрозмовника;
Уникайте зайвої фамільярності, вживаючи зменшену форму, або називаючи тільки по імені старшого або малознайомого человека, начальника, якщо тільки він сам не виявив такого бажання;
Запам’ятовуйте імена оточуючих вас людей, якщо потрібно, записуйте їх у блокнот, використовуйте метод асоціацій. Ваша природна погана пам’ять буде сприйнята як ознака неповаги, а передбачити відповідну реакцію не складно;
Будьте на відповідному рівні, особливо на діловій зустрічі. Звертатися до співрозмовника необхідно так, як він представився, і самому дотримуватися того ж рівня з урахуванням важливості зустрічі, статусу учасників, вашого становища. Навіть якщо ви молодший спеціаліст, то все одно слід представлятися не Саша, а Олександр або Олександр Петрович, в залежності від вікової категорії.

Форми «ви» і «ти»

Традиційно в українському мовному етикеті переважає звернення «ви», що виражає ввічливе і шанобливе ставлення до співрозмовника в офіційних ситуаціях: в установах, на роботі, в громадських місцях. «Ви» вживається переважно:

по відношенню до незнайомої або малознайомої співрозмовнику;
по відношенню до знайомої співрозмовнику, якщо в говорить з ним офіційні відносини (наприклад, по відношенню до колеги по роботі, викладачеві, студенту, начальнику, підлеглому);
до старшого за віком, до займає більш високе службове становище (начальнику, керівнику);
до офіційних осіб в установах, магазинах, ресторанах, в тому числі до обслуговуючого персоналу цих установ.

Форма звернення на «ти» переважно використовується в неофіційних ситуаціях спілкування – вдома, на відпочинку, на роботі при неофіційному спілкуванні, в спілкуванні друзів один з одним і демонструє дружнє або дружньо-неофіційне ставлення.

«Ти» адресовується:

знайомому співрозмовника, ступінь знайомства з яким досить висока і з яким говорить раніше неодноразово спілкувався;
дітям і дуже молодим людям, якщо до них звертаються дорослі;
рівному або молодшому по службовому становищу;
батьками своїм дітям і навпаки;
незнайомим ровесникам в дитячому та молодіжному середовищі.

Крайнім неповагою і грубим порушенням українського мовного етикету є звернення на «ти» молодшого до старшого незнайомій людині. Поганим тоном також вважається звертатися на «ти» до обслуговуючого персоналу установ.

Звернення на «ти» начальника до свого підлеглого коректно тільки в тому випадку, якщо підлеглий також може називати начальника на «ти» в аналогічній ситуації, тобто якщо між ними неофіційні відносини. В іншому випадку присутнє грубе порушення мовного етикету.

Звернення на ім’я – запорука успішних відносин

Чому називати людину на ім’я так важливо? Значимість власного імені виникає з підсвідомості і нерозривно пов’язана з позитивним самоусвідомленням. Звернення на ім’я – простий і дієвий спосіб звернути на себе увагу іншої людини, побороти неприязнь і недовіру, викликати симпатію, побудувати продуктивний діалог, отримати бажаний результат. Це ключ, який відкриває двері до нових можливостей, гармонійним особистим стосункам, професійного росту й успіху, особистісному розвитку.

Перехід з «ви» на «ти» і з «ти» на «ви»

Велике значення має можливість переходу партнерів по спілкуванню з однієї форми обігу в іншу. Такий перехід означає важливі зміни у ставленні людей один до одного.

Перехід з «ви» на «ти» означає перехід від стримано-нейтральних до дружніх відносин співрозмовників. Це свідчить про те, що спілкування один з одним приносить їм задоволення.

Як правило, етикет передбачає певний час для переходу на «ти». Важливо, щоб бажання неформального спілкування було взаємним, інакше співрозмовник, який запропонував перейти на «ти» і отримав відмову, потрапляє в незручну ситуацію. Односторонній перехід на «ти» неприпустимий, так як показує неповагу і нехтування до співрозмовника.

Перехід з «ти» на «ви» – явище більш рідкісне, але тим не менш присутнє в українському мовному етикеті. Такий перехід відбувається при погіршенні відносин між співрозмовниками і може бути наслідком будь-якої образи чи сварки. Перехід на «ви» після «ти» сигналізує про серйозні розбіжності між партнерами по спілкуванню, це демонстрація бажання звести відносини до суто офіційним.

Подібний перехід здійснюється також в ситуаціях, коли відбувається спілкування в офіційній обстановці групи людей, деякі з яких можуть бути в неофіційній обстановці один з одним на «ти», але не можуть дозволити собі цього, перебуваючи в групі. У такій ситуації зміна звернення говорить не про зміну відносин між партнерами, а про зміну ситуації, в якій вони перебувають (наприклад, при студентів викладачі зазвичай звертаються один до одного на «ви», хоча між собою можуть спілкуватися неформально).

«Ви» і «ти»

Всім відомо, що на «ви» слід звертатися до старших, а також малознайомим людям. «Ти» зазвичай кажуть дітям до 12-16 років (в залежності від конкретних обставин) і близьким знайомим. Є, однак, кілька особливих правил.

Так, давні приятелі, які в звичайній, неофіційній обстановці один з одним на «ти», не повинні дозволяти собі цього, перебуваючи на офіційному прийомі. Зустрівшись на вулиці, можна сказати: «Діма, ти Леху не бачив?» Але під час офіційного заходу, на урочистому обіді або вечері, ця фраза повинна звучати так: «Дмитро Миколайович, ви не бачили Олексія Петровича?» Точно так же керівники в присутності співробітників повинні звертатися один до одного на «ви». «Тикати» підлеглим теж не допустимо. А якщо він до того ж старший за свого начальника – це просто хамство.

Етикет звернення свідчить, що підкреслене вживання звернення «ви» в неофіційній обстановці, коли оточуючі прагнуть зав’язати теплі, дружні стосунки, виглядає так само неввічливо, як безцеремонне «тикання».

Формули звернення

Часто в українському мовному етикеті використовуються формули звернення без називання співрозмовника: «Вибачте, як пройти …?», «Вибачте, можна вас на хвилинку?», «Вибачте, можна вас запитати?», «Будьте ласкаві, скажіть …» і т.д. Ці формули використовуються як в офіційних, так і в неофіційних ситуаціях і носять нейтрально-ввічливий характер.

Більш ввічливі та довгі формули: «Не утруднить вас сказати мені …», «Прошу вибачення за турботу, ви не могли б мені сказати …» Як правило, вони використовуються у випадках, коли співрозмовник нікуди не поспішає.

Грубими вважаються формули звернення на кшталт «Гей, а де тут …», «Слухай, ти знаєш, де …».

Відповідна формула вимагає від співрозмовника реації на питання і теж часто починається зі слів: «Вибачте», «Вибачте» (в тому випадку, якщо співрозмовник не може допомогти) – «Вибачте, я не в курсі». Іноді ці формули супроводжуються пропозицією звернутися до іншої людини: «Запитайте у поліцейського», на виражаючи бажання допомогти співрозмовнику у міру можливостей.

Неетікетними вважаються формули: «Що?», «Що вам треба?» і т.д.

Специфічні звернення

Існують численні прямі звернення слова, основне завдання яких – привернути увагу людини, апелюючи до будь-якої його межі (статтю, віком, громадському статусу). Наприклад: «юнак», «молода людина», використовувані переважно людьми похилого віку щодо молоді. Молоді люди в спілкуванні між собою використовують або непрямі формули звернення: «вибачте», або неетікетні формули: «хлопець», «приятель».

Єдиними на сьогоднішній день більш-менш нейтральними замінниками пішли в минуле слова «добродій» і «пані» є звернення «чоловік» і «жінка». Звернення «пан» і «пані» використовуються з прізвищем ( «пан Семенов»), назвою посади ( «пане міністре») і т.д. Звернення «панове» характерно для ділової сфери – юристів, підприємців, посадових осіб. «Колеги» – характерне звернення для інтелігентського середовища (наукової, педагогічної) або групи однодумців.

Звернення «дідусь, бабуся» використовуються в неофіційній обстановці спілкування для звернення до незнайомих людей похилого віку з боку молодого покоління. Таке звернення демонструє шанобливе ставлення до літньої людини.

У українському мовному етикеті звернення за посадою, професією і займанню вживаються обмежено: «доктор», «сестра», «професор» (але не «викладач»), «водій».

«Господар» або «господиня» носять дружній, напівофіційний відтінок при зверненні до господаря або господині вдома, в торговій точці тощо.

Звернення до групи людей різняться в залежності від того, до кого звертається мовець, де він виступає і які його відносини з аудиторією:

“Пані та панове!” – при зверненні до іноземної аудиторії, аналогічно вживанню терміна «панове».

“Шановні пані та панове!” – підвищено-ввічливий регістр спілкування.

«Колеги!» – при зверненні до людей своєї професії, однодумців в обговорюваному питанні; нейтрально-ввічливий регістр.

«Друзі!» – дружньо-неофіційний регістр спілкування, звернення до аудиторії однодумців.

«Хлопчики! Дівчатка! Хлопці!» – звернення до школярів, характерне для дружньо-неофіційного регістра спілкування; використовується викладачем по відношенню до учнів: звернення «хлопці» може використовуватися як звернення викладача вузу до студентів.

«Громадяни!» – звернення представників влади, адміністрації до окремих категорій людей (пасажирам, пішоходам, порушникам будь-яких правил, особам, зобов’язаним виконати будь-які обов’язки тощо). Звернення використовується офіційними особами – провідником поїзда, міліціонером, суддею тощо.