Часто шавуху їсте?
Пару раз стикався з обуренням людей, яким шаверма просто показана лікарями, але вони обурено вигукували: “шавуху років десять не їв!”. Я до спілкування з одним таким, навіть слово “шавуха” не чув, хоча їдав в бутність свою командировочную і шаурму і шаверму на Казанському і Ленінградському вокзалах, в Києві, Петрозаводську і Омську. Тільки два рази за 20 років отруївся і обидва рази у будинку або взагалі у власному будинку, останнім заклад навіть закрили, а у мене був незабутній час в обнімку з білим каменем.
Для мене шаверма – їжа подорожі, зазвичай в Київ, ми зависали в “Гуртку”, там досить пристойно робили шаверму, пиво було дешеве, контингент студенти та іноземці, нас цілком влаштовує. Після таких поїздок я навчився робити арабську шаурму на тарілці, полюбив солоний огірочок в ній і шаурму без пари кухлів рідкого пива вже не уявляю. Ми це завжди називали “святкова шаурма”, це було навіть якесь подія, благо не частіше разу на місяць або навіть квартал.
І зазвичай це вінчало поїздку на виставку, семінар або підписання якогось договору з нулями. Бували ми і в хороших рестораціях з такого приводу, але частіше саме шаурма вінчала підписання, так у нас повелося у збоченців. Ось і тепер, якщо хочеться такого духу святково-незвичайного, ми в перевіреному місці затарюємося шавермой.
Не скрізь роблять добре, буває просто адище, а здавалося б, чого простіше: сметана 20% (так краще), кефір 2.5%, часник-хмелі-сунелі, перемішати, дати в холодильнику пару годин постояти. Курку можна і на сковороді посмажити, цибулька фіолетовий, помидорка, морква чи капуста, можна квашену, огірок солоний або маринований.
Нарізав, полив, пивце відкрив – ну, свято ж. Не всі ж сідло ягняти з бароло гризти, українська кухня дає небачене різноманіття, тому можна насолодитися різними стравами.
