Психологічна адаптація особистості – розпишемо головне

Адаптація в широкому сенсі слова – це пристосування людини до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов. Соціально-психологічна адаптація – вид і складова адаптації, що представляє собою процес і одночасно успішний результат взаємодії особистості і соціального середовища.

Компенсація

Адаптація та компенсація – це не повністю ідентичні поняття, різниця полягає в тому, що при адаптації відбувається пристосування – «смиренність», вироблення позитивного ставлення до наявних порушень. У свою чергу, при компенсації відбувається заміщення втраченої психічної функції більш прийнятною для даного стану організму здатністю.

Література:

1. Налчаджян А.А. Соціально-психологічна адаптація особистості – Видавництво АН Вірменської РСР. Єреван.
2. Березін Ф.Б. Психічна і психофізіологічна адаптація людини.
3. Перре М., Бауман У. Клінічна психологія – Дніпро.

Біологічний аспект адаптації

Крім психологічного аспекту адаптації є і інший, першорядний і базовий – біологічний. Біологічна адаптація – це пристосування біологічної істоти до стійким і постійно змінюваних умов природного середовища.

З визначення зрозуміло, що біологічна адаптація є явищем загальним для тварин і людини. Але через те, що суть людської природи не тільки біологічна, але ще й соціальна, одного лише пристосування людини до зміни температури повітря, вологості, атмосферного тиску, вірусам і іншим фізичним і фізіологічним змінам недостатньо. Хоча, звичайно, той факт, що без можливості адаптуватися біологічно, людина б просто не вижила, важко переоцінити.

Психологи, які підтримують теорію еволюції Ч. Дарвіна, кажуть про те, що соціально-психологічна адаптація виникла, точніше еволюціонувала з біологічної адаптації. У якийсь момент механізми і способи біологічної адаптації досягли таких вершин розвитку, що породили нову щабель адаптації – психічну діяльність.

Якщо тварини адаптуються головним чином завдяки несвідомій регуляції функцій організму, інстинктам, рефлексам, то людина ще й завдяки своєму інтелекту. Люди вміють зусиллям волі свідомо регулювати не тільки психологічні та соціальні, але навіть деякі (але не всі!) біологічні процеси і стани. Це вміння істотно розширює адаптаційні можливості людини.

Свідома частина психіки людини (а головним чином інтелектуальні можливості) виконує функцію адаптації до нової обстановці і способу життя.

Свідомість творчо підходить до вирішення завдання адаптації в принципово нових умовах існування в соціумі. А такі механізми, як інстинкти та навички, швидше потрібні для адаптації до традиційних, що повторюються обставин, навіть якщо конкретний індивід стикається з ними вперше.

Крім того, завдяки розвиненій психіці, а саме завдяки творчості, у людей є можливість винаходити засоби і інструменти, що полегшують процес як біологічної, так і соціальної адаптації.

Саме для більш успішної адаптації в природних умовах і до життя в соціумі людьми були придумані житла, одяг, взуття, посуд, засоби пересування, електричні прилади і багато іншого.

Завдяки розуму людини навіть у осіб з обмеженими можливостями є шанс чудово адаптуватися до життя. Існують апарати корекції порушень і компенсації відсутніх функцій у людей і тварин. Простий приклад: з поганим зором дуже важко вижити як в природних, так і в міських умовах. Для корекції зору були винайдені спеціальні оптичні лінзи і придумані окуляри.

Без біологічної адаптації організму людини неможлива і соціально-психологічна адаптація його особистості. Біологічний аспект адаптації завжди присутній у процесі соціально-психологічної адаптації.

Психологічна та соціально-психологічна адаптація

Поняття «психологічна адаптація» і «соціально-психологічна адаптація» одними авторами ототожнюються, іншими поділяються. Окремо говорять і просто про «соціальну адаптацію». Плутанину пояснити дуже просто: складно відокремити психологічне від соціального, коли мова йде про зіткнення індивідуально-психологічного з суспільним.

Психологічна адаптація – це пристосування людини як особистості до існування в суспільстві відповідно до вимог цього суспільства, з урахуванням особистих потреб, мотивів, інтересів.

Ті періоди, коли пристосування індивіда до умов соціального середовища відбувається найбільш активно, називають соціально-психологічною адаптацією.

Соціально-психологічна адаптація людини – це активне і цілеспрямоване засвоєння норм, правил, цінностей як суспільства в цілому, так і конкретного, найближчого соціального оточення людини:

• сім’ї,
• групи в дитячому садку,
• школи,
• університетської групи,
• компанії друзів,
• трудового колективу і так далі.

Соціально-психологічна адаптація конкретного індивіда не буває без його спілкування і взаємодії з іншими людьми та відповідної активної діяльності.

Суспільство піклується про те, щоб його нові члени успішно адаптувалися. Виховання, загальна освіта, трудова та професійна підготовка існують, в тому числі, і як засоби досягнення успішної соціальної адаптації.

Процес адаптації за тривалістю займає різний час залежно від ситуації, до якої потрібно пристосуватися людині, і від його індивідуальних особливостей. Але в результаті соціально-психологічної адаптації осіб завжди:

• погоджують свої цілі з цінностями суспільства,
• навчаються залишатися собою, благополучно співіснуючи з іншими людьми,
• набираються здатності проявляти ініціативу, приймати правильні рішення, будувати плани на майбутнє,
• отримують нові знання, вміння, навички та розвивають вже існуючі,
• встановлюють близькі, емоційно насичені та тривалі взаємини з іншими людьми.

За підсумками соціально-психологічної адаптації особи успішно соціалізуються, тобто засвоюють зразки поведінки, соціальні норми, цінності, знання, навички, благополучно функціонують у соціумі. Але це ще не все!

Людина не лише, грубо кажучи, пристосуванець, а й творець своєї долі. Він не лише пристосовується до соціального середовища, а й пристосовує її під себе, так як йому хочеться і зручно!

Людина створює, змінює, перетворює зовнішні умови свого життя так, щоб вони задовольняли його потреби і сприяли досягненню цілей.

Успішність адаптації залежить не лише від вимог, які пред’являє суспільство, а й від того, до якої особистості ці вимоги пред’являються.

Особливості, можливості, внутрішній потенціал допомагають не лише звикати до цієї дійсності, а й змінювати, а також створювати нову, максимально комфортну, бажану, кращу реальність.

Соціально-психологічна дезадаптація

Не слід плутати поняття успішної адаптації і успішності життя. Успішно адаптуватися до соціуму індивід не завжди є щасливим і успішним в житті. Успішна соціально-психологічна адаптація – це тільки передумова до щасливого життя. Адаптація, на жаль, не завжди буває успішною.

Дезадаптація – це порушення пристосування і процес неуспішного пристосування людини до нових і складних життєвих обставин.

Дезадаптація трапляється, коли людині не вдається впоратися з вимогами і труднощами нових соціальних умов, утвердитися у взаєминах і самоствердитися в певному статусі, ролі або комфортній позиції.

Що може завадити людині успішно адаптуватися? Можливих варіантів всього два:

• зовнішні середовищні чинники, тобто саме суспільство,
• внутрішньоособистісні особливості індивіда.

Зовнішніх факторів, що заважають успішно пристосуватися до конкретної групи або суспільства, може бути безліч, і вони часто вже не залежать від волі людини. А ось внутрішні чинники — це, як правило, завжди якісь конкретні психологічні проблеми, про які людина і сам часто знає, але не хоче або не може усунути. Це можуть бути:

• завищена або занижена самооцінка,
• тривожність, недовірливість,
• агресивність, конфліктність,
• занадто сильна або недостатня мотивація до досягнення цілей,
• завищений або занижений рівень домагань і інші психічні особливості особистості, які дисгармонізують її.

Наявність психопатології також призводить до дезадаптованості.

Але точно так само, як дезадаптацію можуть викликати різні психологічні проблеми, вона сама може породити безліч проблем з психікою, аж до серйозних розладів.

Ознаки низької адаптаційної здатності людини дозволяють припускати наявність у неї проблем фізичного або психологічного характеру.

Людина, яку суспільство систематично пригнічує, ущемляє, висуває підвищені вимоги тощо, зазнає великих труднощів з адаптацією.

У психологічно особливо важких життєвих обставинах людина часом просто не може пристосуватися; у нього не виходить прийняти зміни і змиритися з ними, тому, яким би сильним і вольовим він не був, може «зламатися».

Психотравматична ситуація провокує психічний «надлом», який заважає адаптуватися до неї, а це, в свою чергу, може спровокувати виникнення психопатології, якщо тільки людина не знайде в собі сили витримати випробування.

Вірний ознака дезадаптації — це болісне переживання тривалих міжособистісних або внутрішньоособистісних конфліктів, яке призводить до неможливості задовольняти власні потреби та / або відповідати вимогам соціуму.

Запорука успішної соціально-психологічної адаптації

Проблеми і причини дезадаптації розглядали багато зарубіжних і вітчизняних психологів, представники різних шкіл і напрямків: Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, З. Фрейд, А. Адлер, Е. Еріксон, Б. Скіннер, А. Бандура, Ж. Піаже, Дж. Келлі, А. Маслоу, К. Роджерс та інші.

Всі вони внесли значний вклад в розуміння проблем адаптації та дезадаптації. Але особливо цікава позиція представника гуманістичного спрямування, психолога А. Маслоу. Він пояснює дезадаптивні процеси і поведінку особистості наявністю метапатології — розладів психіки, що розвиваються в результаті реальної чи гаданої неможливості задовольняти метапотребності (потреби росту особистості, вищі, духовні потреби).

Деякі метапотребності:

• цілісність,
• свобода,
• досконалість,
• активність,
• простота,
• краса,
• унікальність,
• істина,
• честь та інші.

Деякі метапатології:

• цинізм,
• ненависть, гнів,
• вульгарність,
• нетерплячість,
• апатія, відсутність інтересу до життя,
• тотальний егоїзм,
• депресія,
• відчай,
• перекладання відповідальності на інших,
• нездатність глибоко любити та інші.

Щоб людина могла успішно адаптуватися в суспільстві, йому потрібно:

• розвиватися особистісно, інтелектуально, морально,
• прагнути задовольняти не тільки базові, але і духовні потреби,
• вчасно вирішувати виникаючі психологічні труднощі,
• ефективно вирішувати міжособистісні конфлікти.

Людина не народжується досконалим, але до самовдосконалення потрібно прагнути, щоб мати сили і адаптивний потенціал для прийняття будь-яких змін і змін в житті, а також для можливості компенсувати життєві втрати новими здобутками або вже наявними здібностями.

Чим більш цілісною та гармонійною стає особистість, тим успішніше людина адаптується в соціумі, залишаючись при цьому скоріше активним творцем своєї історії, ніж пасивним пристосованцем до даних реалій.

Чекаємо Вашої оцінки