Потреба в спілкуванні – розбираємося по порядку
Мало хто з людей уявляє своє життя без друзів! Ми постійно знаходимося в колективі, прагнемо познайомитися з новими людьми, влитися в іншу компанію і розширити коло спілкування. Самотність не приваблює нікого, незалежно від нашого темпераменту чи характеру. Але чому у людей є потреба в спілкуванні? Чим вона відрізняється у дорослих і дітей? І які є види спілкування?
Потреба в спілкуванні у немовлят, дітей і підлітків
Потреба в спілкуванні у дітей, по всій видимості, не вроджена – вона формується на тлі активності дорослих і в благополучному варіанті зазвичай починає активно проявлятися до 2 місяців.
Підлітки переконані не тільки в тому, що у них є потреба в спілкуванні, але також і в тому, що в зв’язку з цим вони мають право спілкуватися стільки, скільки їм захочеться. Нерідко протестують проти спроб дорослих якось обмежити їх спілкування, відрегулювати його, а також наполягають на тому, що оскільки у них є потреба в спілкуванні, вони можуть задовольняти її за рахунок дорослих, ніяк себе не обмежуючи.
Коротше, оплачуйте дітям їхні переговори по мобільних телефонах незалежно від суми рахунків.
Чим це закінчується? – Тим, що начебто невинна потреба в спілкуванні перетворюється в жорстку залежність від спілкування: таку ж, як залежність алкоголіка від горілки або наркомана від чергової дози. У це важко повірити, але під час експерименту, де дітей позбавили звичного спілкування через інтернет, відібрали мобільні телефони і залишили без телевізора (всього на вісім годин!), 65 учасників з 68 зазнали сильний стрес. Практично кожен відчув страх і занепокоєння. У 27 спостерігалися прямі вегетативні симптоми – нудота, пітливість, запаморочення, приливи жару, біль в животі, відчуття «ворушіння» волосся на голові і т.п. П’ятеро випробували гострі «панічні атаки». У трьох виникли суїцидальні думки. Може бути, варто щось підправити в консерваторії?
Чому спілкування необхідно?
Спілкування – це одна з головних потреб людини, від задоволення якої залежить наш емоційний стан. Але яку роль відіграє спілкування в нашому житті?
Емоційний обмін.
За допомогою спілкування ми передаємо свої почуття, емоції, переживання і хвилювання. В процесі діалогу інша людина робить те ж саме, за рахунок чого і відбувається емоційний обмін. Як часто ми помічаємо, що настрій іншого передається і нам, і досягається такий ефект виключно через обмін почуттями та емоціями, причому відбувається це несвідомо. У процесі спілкування ми або збільшуємо всю тягар переживань, або зменшуємо.
Чи замислювалися ви, чому одиночні камери – це одне з найсуворіших покарань? Вся справа у відсутності співрозмовника.
Емоційна підтримка.
Кожній людині необхідно визнання в суспільстві. Нам важливо знати, що нас цінують, люблять і поважають. Така впевненість додає нам сил, піднімає настрій і дозволяє долати навіть найважчі життєві перешкоди!
Оціночна підтримка.
Всі люди мають потребу в схваленні і підтримці. Нам важлива оцінка інших людей про вчинок, дії, словах або поведінці. Завдяки спілкуванню ми робимо порівняння, висновки, висновки і зміни у своєму житті.
Інформаційна підтримка.
Через мову і засоби зв’язку ми отримуємо знання про навколишній світ, розширюємо кругозір, стаємо гармонійно і високорозвиненою особистістю. Завдяки спілкуванню ми отримуємо інформацію, яка і дозволяє нам правильно поводитися і бути підготовленими до різних життєвих ситуацій.
Потреба в спілкуванні є у кожної людини, і від її задоволення залежить наше фізичне і емоційне стан.
Потреба в спілкуванні у дорослих людей
Багато дорослих, коли спілкуються менше, ніж їм хочеться, занурюються в негатив.
Коли люди живуть і спілкуються, у них виникає багато бажань. Коли вони звикають до думки, що їм все це ще й «положено», вони починають називати це потребою в спілкуванні. І ці потреби з кожним роком стають все більше. Якщо ви не будете задовольняти ці потреби людей, вони будуть вам страждати і розповідати, що ви обмежуєте їхні законні інтереси.
На сьогоднішній день проявами потреби в спілкуванні вважаються наступні бажання (потреби):
- Потреба в позитивній оцінці, схваленні
- Потреба в психологічній захищеності
- Потреба в увазі
- Потреба в рівності
- Потреба участі у вирішенні всіх стосуються його питань
- Потреба в інформації
- Потреба у визнанні компетентності
- Потреба в подяці
- Потреба в сміху (потреба в емоціях від нейтрального гумору)
- Потреба в завершенні спілкування
Потреба в спілкуванні
Питання про витоки спілкування досі залишається дискусійним. По-перше, дискутується питання про те, чи є потреба в спілкуванні (або комунікативна потреба) як специфічна потреба, відмінна від інших соціальних або духовних потреб, або ж за неї приймають різновиди останніх. По-друге, якщо потреба в спілкуванні все-таки існує, то яке її походження: чи є вона вродженою (базовою) або вторинною, тобто формується в онтогенезі в процесі соціалізації дитини. Обидва ці питання були предметом розгляду в монографії М. І. Лісіної.
Що стосується першого питання, то більшість авторів схильні вважати, що потреба в спілкуванні є специфічною самостійною людською потребою, відмінною від інших потреб, хоча на практиці її нерідко зводять до більш приватних потреб. Тому більш логічною видається позиція, яка говорить про ієрархічну структуру комунікативних потреб, що служить мотиваційно-потребностною основою спілкування. У зв’язку з цим виокремлюють дев’ять груп комунікативних потреб:
1) в іншій людині і взаєминах з ним;
2) в приналежності до соціальної спільності;
3) в співпереживанні і співчутті;
4) в турботі, допомоги та підтримки з боку інших;
5) в наданні допомоги, турботи і підтримки іншим;
6) у встановленні ділових зв’язків для здійснення спільної діяльності і співпраці;
7) в постійному обміні досвідом, знаннями;
8) в оцінці з боку інших, в повазі, авторитеті;
9) у виробленні спільного з іншими людьми розуміння і пояснення об’єктивного світу і всього, що відбувається в ньому.
Відносно другого питання – про походження потреби в спілкуванні – є дві крайні точки зору. Ряд вчених вважають, що у людини є вроджена потреба в самому процесі спілкування. Інші ж вважають, що потреба в спілкуванні відноситься до основних (базових) потреб людини і що вона диктує поведінку людей.
Однак вродженість потреби в спілкуванні визнається не всіма вченими. Деякі вважають, що ця потреба формується впродовж життя, як результат контакту дитини з дорослими.
На доказ цього наводяться спостереження, проведені психологами над немовлятами. У перші тижні життя дитина не відповідає на звернення старших і сам до них не адресується. Але вже у віці двох місяців він здатний відрізнити «добру» міміку або інтонацію дорослого від «злої», причому на першу у нього з’являється реакція пожвавлення: повертає голову з боку в бік, відкриває і закриває рот, перебирає ручками і ніжками, намагається посміхатися.
Цікавий експеримент проведений, коли дорослий нахилявся над немовлям зі спеціально відрепетируваним «індиферентним» виразом обличчя. У перший раз експериментатор зазвичай зустрічав з боку немовляти звичайну реакцію пожвавлення, але навмисно зберігав байдужий вигляд. У другій або наступні рази такий експеримент викликав плач – немовля протестував проти «необщенія» з ним.
Ці та подібні їм дослідження привели до виділення 4 етапів становлення потреби в спілкуванні і 4 критеріїв, за якими можна судити про цю потребу. Перший етап і критерій – увага і інтерес дитини до дорослого; другий етап і критерій – емоційні прояви дитини на адресу дорослого; третій етап і критерій – ініціативні дії дитини, спрямовані на залучення інтересу дорослого; четвертий етап і критерій – чутливість дитини до відношення і оцінки дорослого.
Однак і ці спостереження не дають остаточної відповіді на питання про походження потреби в спілкуванні, так як запізнення прояву цієї потреби у немовлят може бути пов’язано з етапністю «дозрівання» мозкових структур і психіки. З цього приводу М. І. Лісіна ставить закономірне питання: чи не означають всі зазначені раніше етапи становлення потреби в спілкуванні, що вона успадкована (точніше було б сказати – вроджена) і лише «проявляється» після народження дитини?
Відповідаючи на це питання негативно, вона посилається на дослідження М. Ю. Кістяківської, яка спостерігала, що в умовах госпіталізму діти не виявляють до дорослих ні уваги, ні інтересу навіть після закінчення 2-3 років життя. Але варто було педагогу налагодити взаємодію з дитиною, як протягом короткого часу вдавалося далеко «просунути» його по шляху розвитку, сформувати активне ставлення до людей і навколишнього світу. Все це можна прийняти, якщо розглядати тільки потребу дітей в спілкуванні з дорослими для пізнання цих дорослих і самих себе через дорослих (що відповідає розумінню потреби в спілкуванні М. І. Лісіна). Не ясно, однак, як було у цих дітей справи зі спілкуванням один з одним (за даними М. І. Лісіної, така потреба виникає в 2 роки), з тваринами.
М. І. Лісіна визначає потребу в спілкуванні (комунікації) як прагнення до пізнання й оцінки інших людей, а через них і з їх допомогою – до самопізнання та самооцінки. Вона вважає, що потреба в спілкуванні будується в онтогенезі на основі інших потреб, які починають функціонувати раніше. Основою комунікативної потреби вона вважає органічні життєві потреби дитини (в їжі, теплі і ін.). Життєва практика допомагає дитині відкрити існування дорослого як єдиного джерела надходження до нього всіх благ, а інтереси ефективного «управління» таким джерелом створюють потребу дитини в тому, щоб його виділити і дослідити (читай – нужду в спілкуванні з дорослим). Другий базовою потребою, яка веде до виникнення комунікативної потреби, є, за М. І. Лісіною, потреба в нових враженнях. Однак прагнення дитини до задоволення органічних потреб і отримання інформації – це ще не спілкування, пише М. І. Лісіна (дійсно, як потреба може бути діяльністю?). Лише коли він захоче пізнати дорослого і самого себе, коли дорослий проявить увагу до дитини, визначить по відношенню до нього свою позицію, тоді можна говорити і про потребу в спілкуванні.
Здається, що розуміння потреби в спілкуванні і її ролі, дане М. І. Лісіною, занадто вузьке і тому не дуже вдало, втім, як і підміна поняття «потреба в спілкуванні» поняттям «потреба в комунікації», тобто в отриманні і обміні інформацією. З нашої точки зору, не всяка комунікація є спілкуванням. Для останнього характерний не просто обмін або отримання інформації (її можна отримати і з газети, телепередачі), а встановлення психічного контакту між людьми, що спілкуються. Не ясно, чому самопізнання не може здійснюватися без спілкування з іншими людьми. Або до якого самопізнання і самооцінці призводить спілкування з тваринами? Очевидно, що М. І. Лісіна гіперболізовано розглядає лише одну з функцій спілкування, якою вона підміняє сутність потреби в спілкуванні. Ближче до суті цієї потреби було б розуміння її як потреби в контакті з іншим реальним або уявним живою істотою. Тоді можна говорити і про потребу дитини в ляльці, і про його любов до тварин, і про прагнення кішок і собак до себе подібним, і про страждання людини через порушені контакти з іншими людьми (адже в одиночній камері в’язниці людина страждає не тому, що він не пізнає інших і себе!).
У зв’язку з цим навряд чи варто шукати причину прижиттєвого формування потреби в спілкуванні тільки в спільній діяльності. Тоді треба визнати, що у немовлят потреби в спілкуванні бути не може (як і у тварин), так як спільна діяльність у них як така відсутня. Тим часом сама М. І. Лісіна на підставі досліджень своїх учнів робить висновок, що потреба в спілкуванні з’являється у дітей вже з другого місяця життя.
Подання М. І. Лісіної по суті відповідає розумінню потреби в спілкуванні як вторинної, і виникнення її не виходить за рамки концепції соціального навчання. Однак М. І. Лісіна вважає, що це не так. Народження потреби в спілкуванні не зводиться, на її думку, до надбудови нових сигналів над колишньою потребою, коли вид дорослого, звук його голосу і дотик нагадують дитині про майбутнє насичення або зміні білизни. У перші тижні життя у дитини з’являється саме нова, якої було раніше потреба в спілкуванні – для розуміння себе та інших. Це не корислива потреба в корисному людині, а (кажучи словами К. Маркса) висока духовна потреба в тому найбільшому багатстві, яким є інша людина, укладає М. І. Лісіна.
Все це, може, і так, але не спростовує тези про вторинність цієї потреби, на чому б вона не базувалася. Навіть якщо це потреба в пізнанні себе і інших, то все одно це окремий випадок прояву пізнавальної потреби. Якщо ж розуміти потребу в спілкуванні як потребу в психічному контакті, то дорослі (як і діти, тварини), до яких дитина звикає, стають просто засобом задоволення потреби в контакті. А це означає, що і в даному випадку потреба в спілкуванні з дорослими – не базова, а вторинна, на зразок потреби в ложці, вилці для задоволення потреби в їжі.
Потрібно підкреслити, що потреба в власне спілкуванні, якщо така все ж існує, – це тільки одна причина спілкування як виду активності людини. Через процес спілкування людина задовольняє потребу в враженнях, у визнанні та підтримці, пізнавальну потребу і багато інших духовні потреби.
Тому не випадково виділення в зарубіжній психології такого збірного поняття, як «потреба в афіліації», зміст якої аж ніяк не є однорідним. Це потреби: контактувати з людьми, бути членом групи, взаємодіяти з оточуючими, надавати і приймати допомогу.
Таким чином, питання про наявність у людини власне потреби в спілкуванні, специфічної в порівнянні з іншими соціальними і духовними потребами, залишається відкритим. Використовувані при вивченні цієї потреби спостереження за поведінкою немовлят не є прямим доказом наявності такої. Реєстровані параметри можна розцінювати і як прояв цікавості, інтересу до об’єкта, в ролі якого виступає дорослий, і як операції спілкування. Більш надійним критерієм може бути вивчення емоційних реакцій у відповідь на появу і особливо на зникнення об’єкта спілкування, що дозволило б виявити у дитини потребностное стан в контакті з іншою людиною, яку можна прийняти за чисту потребу в спілкуванні. Прикладом такої потреби, з моєї точки зору, є прихильність до іншої людини або тварини (коли людина говорить: «Я за тобою скучив», то явно проявляється потребностное стан, що супроводжується відповідною емоцією). На жаль, в цьому плані можна послатися тільки на дослідження О. В. Баженової, хоча життєві ситуації показують нам, що у дітей ця потреба в контакті є. Так, догляд батьків з дому у справах викликає плач у дитини, незважаючи на те що він залишається з бабусею. Що ж стосується так званої потреби в спілкуванні, про яку говорить М. І. Лісіна, – це, з моєї точки зору, що купується в онтогенезі знання про спосіб і засіб задоволення різних потреб шляхом спілкування (контакту) з іншими людьми (або тваринами). Сам же мотив спілкування може будуватися на зовсім різних підставах (потребах і цілях).
До речі, мотив спілкування розуміється М. І. Лісіною по А. Н. Леонтьєву – як об’єкт спілкування, тобто мотивом у неї виступає інша людина, партнер по спілкуванню; критика такого розуміння мотиву давалася нами в розділі 1.2. Правда, майже відразу вона пише, що мотив – це опредмечена потреба і що мотиви виростають з потреб, провідними з яких є: потреба у враженнях, в активній діяльності, у визнанні та підтримці.
Психологія bookap
Потреба в спілкуванні виражена у різних людей неоднаково, в зв’язку з чим говорять про екстравертів і інтровертів. Однак однозначний зв’язок між прагненням до спілкування і екстравертним або інтровертним стилем не виявляється.
За її ж даними прагнення до спілкування підлітків пов’язано з рівнем домагань. У осіб з адекватним рівнем домагань прагнення до спілкування виражено помірно, у осіб з неадекватним рівнем – або підвищений, або знижений. У дівчаток незалежно від рівня домагань прагнення до спілкування більш виражено, ніж у хлопчиків.
Дефіцит спілкування: наслідки
Брак спілкування буває у людей з різних причин. Хтось закомплексований і сором’язливий, інші можуть переживати глибоку депресію. Громадська ізоляція для кожного є згубною, і зовсім неважливо, яким є характер людини. Головний наслідок дефіциту спілкування – це тяжкий емоційний стан. Він відбивається на всіх сферах життя людини, призводить до апатії, негативного настрою і навіть ненависті до самого себе.
При появі подібних почуттів необхідно відразу вжити активних заходів. Якщо ви помічаєте щось подібне в поведінці свого друга, то прагніть виправити ситуацію. Проявляйте ініціативу в спілкуванні!
Коли ви почали страждати від дефіциту спілкування через зміну обстановки, переїзд в інше місто, розставання з партнером або втрату близької людини, важливо не падати духом, не засмучуватися і не відокремлюватися. Спілкування – це найкращий спосіб підняти собі настрій!
Потреба в спілкуванні у дітей, підлітків і дорослих
Діти і підлітки – це категорія людей, які ще не досягли зрілості. Тому вони відчувають величезну тягу до спілкування. Кожна дитина прагне знайти друга або подругу, їй подобається бути в колективі, насолоджуватися спілкуванням та цікавими іграми. У процесі такого спілкування відбувається розвиток і становлення особистості.
У підлітків процес становлення особистості проходить складніше, а значить, спілкування, особливо в перехідний період, стає для них важким. Важливо, щоб у цей момент у вашої дитини був друг.
Якщо людина бажає іноді побути на самоті, це ще не означає, що у неї проблеми або що вона незріла.
Дорослі – це зрілі особистості, які прекрасно знають, чого хочуть досягти в житті. Тому часто їх спілкування складається із задоволення своїх головних потреб: визнання, престиж, вираження індивідуальності, отримання знань. Не забувайте в процесі спілкування і про інших людей, про їхні потреби та інтереси, адже тільки так задоволення від розмови отримають обидві сторони!
